СЦЕНАРІЙ СВЯТА « МОВА МОЯ КАЛИНОВА»

СЦЕНАРІЙ СВЯТА  « МОВА МОЯ КАЛИНОВА»

   Зал святково прикрашений рушниками, кетягами калини, колоссям, плакатами,
стіннівками.  На плакатах слова:

Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос — більш нічого. А серце б’ється-ожива, Як їх почує!.. (Тарас Шевченко)

"Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування" (Панас Мирний).

"Мова така ж жива істота, як і народ, що її витворив, і коли він кине свою мову, то вже буде смерть задля його душі, смерть задля всього того, чим він відрізнявся від других людей..." (Панас Мирний).
"Та в мене є надія, що наша літературна мова, як молоде вино, очиститься з часом од шумовиння і стане прозорою і міцною" (Михайло Коцюбинський).

Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її, вічно живу і нову, і мову її солов’їну. (Володимир Сосюра).

"Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе" (Олесь Гончар).Під звуки ліричної пісні на сцену виходять ведучі.

Ведуча. Щиро вітаємо всіх гостей і запрошуємо на наше свято рідної мови.

Мово моя українська,
Батьківська, материнська,
Я знаю тебе не вивчену —
Просту, домашню, звичну,
Не з-за морів покликану,
Не з словників насмикану.
Ти у мені із кореня,
Полем мені наговорена,
Дзвоном коси прокована,
В чистій воді смакована,
Болем очей продивлена,
Смутком багать продимлена,
З хлібом у душу всмоктана,
В поті людськім намокнута,
З кров’ю моєю змішана
І аж до скону залишена
В серці моїм. Ти звеш сюди
Добрих людей до бесіди.

Звучить пісня "Рідна мова" —  муз. Павла Дворського, сл. Григорія Вієру.

Ведучий.      

Мова — краса спілкування,
Мова — як сонце ясне,
Мова — то предків надбання,
Мова — багатство моє.
Мова — то чиста криниця,
Де б’є, мов сльоза, джерело,
Мова — це наша світлиця,
Вона — як добірне зерно.
Мова — державна перлина,
Нею завжди дорожіть:
Без мови немає країни —

Мову, як матір, любіть. (Ф. Пантов)

Ведуча.
В землі віки лежала мова
І врешті вибилась на світ.
О мово, ночі колискова!
Прийми мій радісний привіт.
Навік пройшла пора безславна...
Цвіти і сяй, моя державна...(Олександр Олесь).

Читець 2.   (Ю. Рибчинський "Наша мова")

Мова, наша мова —
Мова кольорова,
В ній гроза травнева
Й тиша вечорова.
Мова, наша мова —
Літ минулих повість,
Вічно юна мудрість,
Сива наша совість.
Мова, наша мова,
Мрійнику — жар-птиця,
Грішнику — спокута,
Спраглому — криниця,
А для мене, мово,
Ти, мов синє море,
У якому тоне
І печаль, і горе.
Мова, наша мова —
Пісня стоголоса,
Нею мріють весни,
Нею плаче осінь.
Нею марять зими,
Нею кличе літо.
В ній криваві рими
Й сльози "Заповіту".
Я без тебе, мово, —
Без зерна полова,
Соняшник без сонця,
Без птахів діброва.
Як вогонь у серці,
Я несу в майбутнє
Невгасиму мову,
Слово незабутнє.

Ведучий.

Слова летять у душу, як лебідки,
І пахнуть п’янко житом і росою,
Калиною, цілющою травою,
Вербички юної дівочою косою...

Ведуча

Слова летять у душу, як лебідки,
О Боже, це неждане щастя звідки?!
Чи ненькою дароване, весною,
Чи сивих предків піснею дзвінкою? (І. Редчиць)

Виконується пісня.

Ведучий.   

Так, із сивої глибини віків бере початок наша мова. Шлях її розвитку — це тернистий шлях боротьби. Багато, дуже багато жорстоких літ і століть пережила наша рідна, наша невмируща мова, мужньо знісши і витерпівши наругу і найлютіших царських сатрапів та посіпак шляхетсько-панських, і своїх панів та підпанків недолугих, і запопадливих партійних функціонерів...

Читець 1.    

Цареві блазні і кати,
Раби на розум і на вдачу,
В ярмо хотіли запрягти
її, як дух степів, гарячу.
І осліпити, й повести
На чорні торжища, незрячу...

Читець 2.    

Ти вся порубана була,
Як Федір у степу безрідний,
І волочила два крила
Під царських маршів тупіт мідний, —
Але свій дух велично гідний,
Як житнє зерно, берегла.

Ведуча.

Перетерпіла вона, мова наша рідна, і дикунський циркуляр царського міністра Валуєва, який заборонив друкувати книги українською мовою, окрім творів художніх; і ганебний із найганебніших Енський указ 1876 року, який заборонив друкування будь-яких книг українською мовою, і розпорядження комуністичної партії, згідно з яким українські батьки звільняли своїх дітей від вивчення української мови.

Ведучий.

Батьком української літературної мови вважаємо Тараса Григоровича Шевченка. Уперше у творах Шевченка українська мова забриніла величезною силою. У ній Шевченко своїм талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув іі, як ніхто, відчув чудову, чарівну музику українського слова. Та не берегли нащадки того багатства, вірнопіддано заглядаючи через сусідський тин. І стали забувати, хто ми є, чиї діти, яких батьків.

Виконується пісня або декламується вірш  "До українців" Віктора Баранова.

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці, —
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми перестали гордитись, що ми — українці.
І що е в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в’ється,
І що ми на Вкраїні таки український народ,
А не просто юрба, що у звітах населенням зветься.
І що хміль наш — у піснях, а не в барилах вина,
І що щедрість — у серці, а не в магазинних вітринах,
І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край — територія, а не Вкраїна.
Я до себе кажу і до кожного з вас: — Говори!
Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!
Запитаймо у себе, відколи, з якої пори,
Почали українці себе у собі забувати.
Запитаймо про те, чи списати усе на буття,
Котре нашу свідомість узяти змогло так на Бога,
Що солодшим од меду нам видався час забуття
Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога.
Українці мої! То вкраїнці ми з вами — чи як?
Чи в "моголах" і вмерти судилось нам ще від Тараса?
Чи в могили забрати судилось нам наш переляк,
Що знітив нашу гідність до рівня вторинної раси?
Українці мої! Як гірчать мені власні слова!..
Добре знаю, що й вам вони теж не солодкі гостинці.
Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,
Коли бачу, як щиро себе зневажають вкраїнці.
І в мені ниє крамоли осколок тупий,
Мене дума одна обсідає і душить на славу:
Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи?
Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?
То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря
І хіба не зотліє на тлю українство між нами,
Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря
Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами?
Українці мої! Дай вам, Боже, і щастя, і сил!
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо прихилить до ваших могил,
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна...

Ведучий.

Усе більше стали відлучати дітей від рідної культури, рідної мови, і це боляче відгукувалося згодом у тих, хто мав світлу душу і вдячну пам’ять до землі своїх батьків.

Ведуча.

Та не всі були байдужими. Чиє серце було зігріте любов’ю до рідного краю, рідної культури, не мовчали — палким, часом дошкульним словом намагалися розбудити українство, яке вже й не знало до ладу, хто ж воно є насправді.

Читець 2.

Серед темної ночі

Серед ночі Київ
Криється туманом.
Розмовляє вітер
З бронзовим Богданом.
—  Облітав я, — каже, —
Вулиці всі чисто.
Як змінився Київ,
Це прадавнє місто!
Де вітри гуляли,
Там нові квартали...
А Богдан зітхає:
—   Що там ті квартали…
Нині і кияни
Зовсім інші стали.
Я сто літ на площі
Днюю і ночую,
Але дуже рідко
Рідну мову чую.

Ведуча.

(на фоні пісні "Реве та стогне Дніпр широкий") Нині українська мова утверджується не лише як державний атрибут, а повертається в річище плекання рідної культури. Але не забуваймо (читає вірш О. Забужко "Клятва"):

Мова кожного народу
неповторна і — своя;
в ній гримлять громи в негоду,
в тиші — трелі солов’я.
На своїй природній мові
і потоки гомонять;
зелен-клени у діброві
по-кленовому шумлять.
Солов’їну, барвінкову,
колосисту — на віки —
українську рідну мову
в дар мені дали батьки.
Берегти її, плекати
буду всюди й повсякчас, —
бо ж єдина — так, як мати, —
мова в кожного із нас!

  входить Мова в українському одязі, з калиною і квітами в руках.

  Я ваша мова, діти, рідна мова.

З роси й води, з квіток і джерела.

Така, як зірка ніжна світанкова,

На цій святій землі завжди жила.

Сама земля мене таку зростила:

Чарівну, мудру, світлу, осяйну.

Дала мені могутні диво-крила,

Вдягла в слова, як у квітки весну.

І хоч мене хотіли розтоптати,

Та я жива і я до вас прийшла,

Щоб вас до зір далеких піднімати

І до сердець не допустити зла.

Щоб гордо йшли по світу українці

Й несли усім своїх сердець тепло.

За руки взявшись, а не поодинці,

Щоб людство в мирі й радості жило.

Я ваша мова, діти, рідна мова!

І поки я жива — народ живе.

Із глибини віків несу я кожне слово,

І хай воно вам до сердець пливе.

Щоб діти патріотами зростали,

Любили край свій рідний й берегли.

Щоб ви усі на захист мови стали

І розмовляти правильно могли.

До неї вибігають дівчатка і хлопчики в українському національному одязі всіх регіонів України і починають розмову, читають вірші про мову, співають, танцюють.

О мово рідна, ти для нас, як мати,

З тобою відкриваєм дивосвіт.

І українською вчимося розмовляти

З колиски самої, з маленьких літ.

Ми — українці з мовою своєю,

У нас держава й мудрий є народ.

І поки стежкою ідемо однією,

Ми з мовою досягнемо висот.

Ми з мовою звемося українці,

Вона нам інформацію несе.

Які б життя не кидало гостинці,

Ми разом з мовою здолаємо усе.

Народів на землі є так багато

І мова в кожного звучить своя.

Для мене українська — в будні й свято,

Горджуся тим, що українець я!

Учу, звичайно, мову я англійську,

Російську розумію, польську теж...

Мені цікаво знати італійську,

Та найрідніша — українська все ж!

Бо рідна мова, наче рідна мати,

Вона завжди пригорне до грудей.

Важливо дуже різні мови знати,

Та рідна — найрідніша для людей.

Учень. У моєму вірші всі слова починаються з букви «С».

Сад спочиває, спить спокійно.

Ставок старечий стуманів.

Стежина-стежка самостійно

Снує собі серед садів.

Світанок синій струменіє.

Сосна світлішою стає.

Серпанок світиться. Світліє.

Сон сновидіннячка снує.

Світ стрепенувся. Скільки спати!

Співають сотні солов’їв!

Скоренько стало скрізь світати.

Стрижі стрілою! Сонце! Спів!

Сміється сонце, світить, сяє!

Стрічає сонечко сосна.

Сопілка, скрипонька співає,

Співає серденька струна!

Учениця

В нас українська мова промениста,

Доступна й лагідна, весела і дзвінка.

Багата, як земля, джерельно чиста

І тепла, наче мамина рука.

Я вчуся нею гарно розмовляти,

Читаю вірші і пишу слова.

Бо рідну мову треба добре знати.

Вона чудова, ніжна і жива.

Вона дзвенить у срібному джерельці,

У дивних квітах, у дзвінкій росі.

Вона живе й співа в моєму серці.

Її ми дуже любимо усі.

Учень

Серце народу — це мова, це слово,

Нації гордість, культура, престиж.

Той, хто цурається рідної мови,

Ранить народ в саме серце, як ніж.

Мова загине — народ оніміє,

Світ відверне від такої юрби.

Поки є мова — в людей є надія,

Є пісня радості й пісня журби.

Мова чудова і літературна,

Без говіркових, спотворених слів

Свідчить про те, що людина культурна.

Мова у неї, як пташечки спів.

Мова у неї приємна, чудова.

Є в ній традиції всіх поколінь.

Як у віночку йде слово до слова,

В мові чарівність і сонця теплінь.

Мова — це людства досягнення дивне.

Мова — це нація, спільність і час.

Мова моя українська чарівна

Є найрідніша для кожного з нас!

Учениця

Є у людей на землі різна мова,

Кожна на лад свій звучить.

А серед них і моя, світанкова

Мова у небо летить.

Світла моя, українська, пречиста,

Рідна, як Небо й Земля!

Ніжна, барвиста, свята й промениста —

Нею любов промовля.

Слово у пісню чарівну кладеться,

Радісно й щиро бринить.

Хай до душі воно вам доторкнеться,

Щоб залишитись там жить.

Діти виконують пісню про мову.

Учень

Мово моя — ти чарівна зірниця,

Що освітлює шлях в майбуття.

Дорога, рідна, мила душі українця.

Ми з тобою ідемо в життя.

То ж розправ свої крила, лети на свободу

І над світом чарівно звучи!

Закріпися навічно у серці народу.

Мово рідна моя, не мовчи!

1 Ведуча:

В тому, певно, є й наша є провина,
Що для тебе був не кращий час
Наша мово, мово журавлина,-
Повернись із вирію до нас.

2 Ведуча:

Зазвучи! Хай серце відпочине,
Спів хай зачарує рідний край.
Наша пісне, пісне солов’їна,-
Своїх слів крилатих не втрачай!

1 Ведуча:

Причасти всіх нас розмовою -
Українською мовою.
Зачаруй усіх славнозвісною
Українською піснею.

Пісня «Українка я маленька»

Музика-фон

1 учень:

Співай, моя мово,у пісні чудовій
І смійся, у жартах звучи!
Світися щасливо у Зірці ранковій
І в побуті теж не мовчи!

2 учень:

Здіймайся у славі у небо високе,
Багатою будь, як земля.
Глибокою будь, наче море широке,
Щоб чули тебе звіддаля.

3 учень:

Квітуй, як весна, у чарівнім суцвітті,
Весело по світу йдучи.
Звучи, моя мово чарівна, у світі
І в серці людськім не мовчи!

4 учень:

Не дай занедбати себе і забути,
До кожного серця дійди.
У миті біди і найважчої скрути,
Як мати рідненька прийди.

5 учень:

І тихо – тихенько співай колискову,
Щоб серце в дитинство вернуть.
Щоб більше ніколи свою рідну мову
Не міг українець забуть!

1 Ведуча:

Рідна мова! Мудра Берегине! Пресвята Богородице!

2 Ведуча:

Судилась тобі терниста дорога! Слово рідної мови, увінчане терновим вінком страждання, не раз топтане і зневажене.

1 Ведуча:

Заборонене і зганьблене.
Зраджене і забуте.

2 Ведуча:

Щоразу воскресало, аби відродитися у терновому вінку страждання, краси і слова.

Виходять 4 дівчини з колючим терновим вінком в руках, по центру - Дівчина Мова.

Музика-фон

1 Дівчина:

Невпинний час страждань, людського болю
Нам відраховував і днини, і години.
Вінець терновий, оповивши волю,
Лежав і на чолі, й на серці України.

2 Дівчина:

Культуру, прадідами пещену віками,
Ламав, калічив і кидав у багно.
Розплющив він колючими руками
Ту віру, що народжує добро.

3 Дівчина:

Намірився і дух до рук своїх прибрати,
Страх сіяти і душу засмітить,
Хотів би брата натравить на брата
І мову батьківську занапастить.

4 Дівчина:

Він довго міг ще душі нам косити,
Принижувати і вбивать людину.
Ні, досить цей вінок носити,
Ти долі іншої достойна, Україно!

Дівчина –Україна:

Коли до серця крадеться тривога-
За долю України я боюсь,
З молитвою звертаюся до Бога
І мовою вкраїнською молюсь
Прошу для України в Бога щастя
І захисту для всіх її дітей.
А мова українська, мов причастя,
Теплом своїм торкається грудей.
О Боже мій- Великий, Всемогутній,
Мою вкраїнську мову порятуй.
І в світлий день пришестя, в день майбутній
Вкраїні Царство Щастя приготуй
Коли до серця крадеться тривога,-
За долю України я боюсь,
З молитвою звертаюся до Бога
І мовою вкраїнською молюсь.

Софія Назаревич

1 Ведуча:

Багато років поспіль намагалися знищити українську мову, а разом з нею і український народ, прагнули, аби він був покірним рабом без усної народної творчості, тобто без коріння роду нашого.

Музика-фон

На сцену виходять дівчата з свічками

1 Дівчина:

Яскравим світлом віра нам палала
І десять заповідей в душі нам дала.
Та чорна сила храми зруйнувала,
Так перша свічка, як сльоза, стекла.

(Гасить свічку)

2 Дівчина:

Жорстокий меч кривавого терору
Вбивав, ганьбив і голодом морив.
Колючим дротом сповивав довкола
І другу свічку в море опустив.

(Гасить свічку)

3 Дівчина:

Зневірився народ в свої духовні сили,
Покірний тільки лезові меча,
Що стер з очей стрілецькії могили,
І третя згасла Пам’яті свіча.

(Гасить свічку)

В центр сцени виходить Дівчина –Пам’ять у білому одязі

Дівчина-Пам’ять:

Неправда, мова знову відродилась,
Прийшла із поневолення життя,
Щоб свічкою новою запалилась
Душа, зірвавши пута забуття.
В молитвах всіх героїв пригадаю,
Живим у Бога буду щедрості просить.
Воскресне дух, я всіх вас закликаю
Мови вкраїнської знов свічку запалить.

(Дівчата підходять до неї і запалюють свічки, музика посилюється і стихає).

Пісня про Україну

1 Ведуча:

Терниста дорога стелилась як нашій державі так і нашій мові, але вона піднімалася з колін, розвивалася, квітла.

2 Ведуча:

Століттями мова народу була тією повноводною річкою, яку називаємо поезією. Поетична грань живе у слові, і слово немислиме без неї, як немислима річка без води.

1 Ведуча:

Поезія звучить. То, мабуть, серця струни
То цвіт весніє, непорочний, юний,
То жебонить джерельце чисте-чисте,
То квіти ронять росяне намисто.
Звучить поезія, за словом сяє слово –
Моя кохана українська мова.

Музика–фон

Зоя Кучерява «До української мови»

Трембітна мово. Музико. Калино.
І споконвічно й назавжди моя.
До тебе завше я душею лину.
Марія… мрія… Мамине ім’я.
Зорею, казкою ти снила тихо,
Коли в колиску клала немовля,
Вела за ручку, берегла від лиха
І вчила перше слово вимовлять.
І хліб пекла, замішаний на слові,
Журба твоя в хлібині запеклась,
Як за село виходила ти знову,
А суджений з походу не вертавсь.
Ти вишивала рушники на долю,
Червоний хрестик, чорний – як життя.
Надії, згадки, радощі і болі
В піснях лягали на твоє шиття.
Ну де ще є така чарівна пісня,
Серед яких на світі славних мов?
То серце від журби аж наче стисне,
А то навіє радість і любов.
О мово рідна! Золота колиско,
В яких світах би не бувала я, -
З тобою серцем, і по-українськи
Я вимовляю мамине ім’я.

Інсценізація вірша «Як би тобі, доню…»

На сцену виходять Мати і Дочка

Музика-фон

Мати:

Як би тобі, доню, в світі не було,
Не скупись ніколи людям на добро.
Бо і так доволі хтось насіяв зла,
І холонуть душі наші без тепла.

Донька:                               

Забувають діти мову матерів.
Глянь, від того болю світ аж посірів.
Стогне від розпуки зранена земля,
І сивіти стала матінка моя.

Мати:              

Доню моя, доню, синьоока зірко,
У житті буває солодко і гірко.
Як би твої очі не манили зваби,
Не посмій вчинити Батьківщині зради.
Не посмій зламати гілку калинову –
Сиротою станеш, як забудеш мову.
Можеш призабути запах рути–м’яти,
Але рідну мову мусиш пам’ятати.
Можеш не впізнати голосу діброви,
Та не смій зректися маминої мови!

1 Ведуча:

Дорогі друзі, у такий непростий для нашої України час, до вас наше слово. Саме до вас! Це від вас залежить зараз чи джерело рідної мови замулиться у ваших душах, а чи пружно і вільно дихатиме! Ми сьогодні в скорботі й з великою нашою вдячністю згадуємо героїв Небесної Сотні, воїнів ,які загинули в зоні АТО,котрі відтепер постійно споглядатимуть за нами та нашими вчинками.

2 Ведуча:

Гідність, відданість, патріотизм сьогодні засяяли новими гранями, стали своєрідним поштовхом для переосмислення глибокої суті людського буття. Хай пам'ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.

Мати:

Нам треба об’єднатись воєдино,
Бо мрії й прагнення у нас одні –
Щоб стала вільна й сильна Україна,
Ми скажем усі разом

Всі разом:

Ні- війні!